Софія Київська

Знаменита Софія Київська — головний храм Київської Русі, закладений князем Ярославом Мудрим в 1037 році, що пережив сторіччя, що зберігся до наших часів. Сьогодні комплекс внесений у список всесвітньої спадщини яка охороняється Юнеско.

Історія Софії Київської

Софійський собор був закладений в 1037 році князем Ярославом Мудрим. За переказами храм був зведений саме на тому місці, де князь здобув перемогу над язичниками печенігами. Більш десяти років будували й прикрашали будівлю візантійські ті місцеві майстри. Тільки в 1049 році Київський митрополит Феопемпт освятив величну споруду. Софія Київська стала головним храмом країни — тут Ярослав заснував першу на Русі бібліотеку, тут вівся літопис, перепис й переклад книг, проводилися церемонії сходження князів на київський престол, прийом послів, саме тут знаходилися усипальні великих князів. У ті часи Київська Русь була однієї з найбільших цивілізованих держав у Європі — мала широкі торгівельні і дипломатичні зв'язки з державами Заходу й Сходу, а багато королів Європи вважали за честь поріднитися з великим князем київським

В XI-XIII століттях собор неодноразово був розорений — половцями, печенігами, а особливо нищівному руйнуванню він піддався при захопленні Києва в 1240 році татаро-монголами на чолі з ханом Батиєм. Софія Київська була зруйнована, але все-таки не знищена — війська Батия "пощадили її чудову красу".

Погроза руйнування нависла над прадавнім храмовим комплексом в XX сторіччі. На початку 1930х років радянська влада прийняла рішення про знищення Софії, лише втручання Франції, яка пам'ятала про те, що королева Ганна (дружина Генріха I) була дочкою засновника храму Ярослава Мудрого, не дозволило знищити цю реліквію. Комуністи побоялися міжнародного скандалу — так з'явився заснований в 1934 році Софійський музей-заповідник, тут були початі науково-дослідні й реставраційні роботи

Інтер'єр собору

Мозаїки та фрески Софійського собору були створені в середині XI століття спеціально запрошеними Ярославом Мудрим з Константинополя візантійськими майстрами. Християнські сюжети розгорнуті на стінах собору були покликані освітити безграмотний люд з язичницької, у недавньому минулому країни, що не вміли в загальній масі ні читати, ані писати. На стінах храму зображені сцени з життя Христа й Богородиці, її батьків Іоакима й Анни, апостолів Петра й Павла, Георгія Переможця, заступника Києва — архістратигу Михайла й багатьох православних святих.

Софія неодноразово горіла, перебудовувалася, в XIII столітті постраждала від навали орд хана Батия, в XV–XVI століттях стояла взагалі без даху — усе це згубно позначилося на фресках собору. До наших днів з 5000 м² фресок створених в XI столітті вціліло ледве більш двох тисяч. Наприкінці XVII століття стародавні фрески були забілені вапном і були знову випадково виявлені в 1843 році коли відвалився шматок штукатурки з олійним живописом, і відкрився стінопис XI століття. Однак розчищення стін велося не професійно, робітники подекуди вилучили й фресковий розпис

Мозаїки спочатку займали величезну площу, однак збереглася лише їх третя частина. Мозаїчна палітра нараховує 177 відтінків. Синій колір складається з 21 відтінків, зелений з 34, жовтий з 23, червоний з 19, золотий з 25, срібний з 9, що свідчить про високий професійний рівень майстрів. Шматочки смальти, що викладаються по сирій штукатурці, ставилися під різним нахилом таким чином, що промені світла, падаючи на них, відбивалися під різними кутами й створювали поверхню, що іскриться, це надає мозаїкам собору особливу виразність

Мозаїки головного вівтаря, передалтарних колон і головного купола — шедевр мистецтва. Центром цієї прекрасної композиції от уже багато сторіч є мозаїчна ікона Богоматері, відома під назвою «Нерушима стіна». Багато століть у народі існує повір'я, що поки не буде зруйнована «Нерушима стіна», стояти і Києву.